Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів смт. Оратів
Оратівський район, Вінницька область
Освітній портал оратівського району Підписатися на новини
23 Червня 2018 р

Історія Оратівської школи

                               Школа – далеке і близьке

                           Історія Оратівської школи

DSC00495

 

 

Зібрала і систематизувала

матеріали з історії школи

Паламарчук Ніна Григорівна,

вчитель історії загальноосвітньої

школи І-ІІІ ступенів смт Оратів

 

 

 

Оратів  2014р

 

 

 

 

Вступ

У зв'язку з складними соціально-економічними і політичними процесами, які відбувалися в Російській імперії, стан шкільної освіти в Подільській губернії другої половини XIX - початку XX століття був не із кращих.

В Україні, що перебувала в складі Російської імперії, українську мову взагалі не визнавали, шкіл з рідною мовою викладання, у тому числі і на Поділлі, не було зовсім. Ті ж початкові  школи, які діяли у XIX столітті, були переважно церковно-парафіяльні. Їхнє існування залежало від внесків зубожілого селянства. Впродовж другої половини XIX ст., становище дещо поліпшилося після скасування кріпосного права у 1861 році, особливо у 1870-х роках, коли відповідальність за розвиток загальної освіти взяли на себе земства.  Попри всі перешкоди, на Поділлі створюються перші українські духовно-освітні заклади.

На розвитку освіти в Подільській губернії сильно позначились прояви політичної стратегії імперського уряду, спрямованої на асиміляцію українців. Про це засвідчує низький рівень освіченості серед молоді - прогресивної сили українського суспільства, якій нав'язувалась російська мова. Запровадженням чужої мови у освітній процес навчальних закладів на Поділлі російський уряд хотів виховати покоління слухняних рабів імперії.

Тому можна стверджувати, що освіта в значній мірі виступала інструментом політики царату відносно національних меншин, а не була повністю направлена на ліквідацію безграмотності і становості в її здобутті.

 

 

 

 

 

 

 

Школа – далеке і близьке.

Перші згадки про відкриття школи в Оратові відносяться до 70-х років XIX століття. У центрі села, біля будинку старої волості, було відкрито школу для сільських дітей. Це була хата, вкрита соломою, на одну кімнату (тепер цього будинку вже немає). Пізніше школу побудували в іншій частині села, біля церкви. Від кінця XIX століття аж до 1917 року в школі було          4 класи, навчалося 95 учнів, працювали два вчителі. Найдовше вчителював тут М. Нестеровський (син священика із Княжої Криниці).

У цій церковно-приходській школі навчались діти бідних і середніх селян, а діти поміщиків і заможних селян навчалися в гімназіях Умані, Трощі, Вінниці, Києва. Навчання в школі було окремо для хлопчиків і дівчаток. В школі для хлопчиків навчалося 45-50 учнів, а для дівчат - 30-40. На початку XX століття вчителями церковно-приходської школи були Яровий Ананій Васильович та Кушнір Клим Трохимович. Вчителі були вимогливі, але ставились до дітей зневажливо. Як згадував колишній учень школи , житель Оратова Чуприна Андрій, дітей за найменшу провину карали. Їх били різками, лінійками, товкли головою в стіну, забирали їжу, ставили на коліна в куток.

 

В родині Гаврищука Євсигнія Івановича збереглося Свідоцтво про закінчення ним у 1888 році церковно-приходської школи в місті Оратів Оратівської волості Липовецького повіту Київської губернії.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

В школі того часу вивчали такі предмети: російську мову і літературу, арифметику, чистописання, списування, історію, географію, Псалтир, Євангеліє, а основне – Закон Божий. Рідна українська мова і література не вивчалася. Починалося навчання в школі з 15 вересня, а закінчувалося 1 квітня (перед Великоднем).

З лютого 1917 року у церковно-приходських школах розпочали навчання математики за Задачником для початкових народних шкіл, який склав Я.Чепіга, завідувач освіти Київського повітового земства.

Задачник був виданий у видавництві «ЧАС» у Києві в лютому 1917року, тому був написаний українською мовою. Задачник містив математичні задачі із повсякденного життя, що полегшувало вивчення українськими дітьми математики.

Цей задачник зберігся у жительки смт. Оратів Вільчинської Катерини.

Сторінки із Задачника для початкових народних шкіл за редакцією Я.Чепіги.

 

Псалтир, Євангеліє, Закон Божий, а також сторінка із підручника математики за якими навчались у церковно-приходській школі у XIX  столітті, збереглися у родині Тетервака Григорія Олександровича.

Сторінка із підручника математики церковно-приходської школи XIX ст..

 

 

Закон Божий міститьПрограму церковно-приходських шкіл.

Після Жовтневої революції школу перевели із старої хати у приміщення колишнього волосного будинку. Вчителями в той час працювали Косов Петро і Кутєпов Степан.

Свідоцтво зберігається в районному краєзнавчому музеї смт Оратів.

 

Згодом кількість учителів зросла у відповідності до кількості учнів. На початку 20-х років XX століття, згідно Статуту Подільської спілки працівників освіти і соціалістичної культури визначено нові підходи до реформи та українізації школи. Вони повинні були сприяти всебічному духовному розвитку освіти (засновувати бібліотеки, клуби, курси, організовувати лекції, екскурсії, вистави, концерти). Перед навчально-виховним процесом ставилася мета: виховувати молоде покоління на засадах любові до Батьківщини, відмінити фізичні покарання учнів, запроваджувати семестрову систему, ручну працю, організовувати учнівські гуртки, проводити екскурсії, раціональне читання і практичні заняття. Ставилося завдання впровадження фізичного виховання, факультативного викладання гігієни, впорядкування медичного нагляду за учнями та організації класів для розумово відсталих дітей.

З 1923 року Оратів стає районним центром Подільської губернії. У райвиконкомі організовується  культвідділ, який відає питаннями освіти. Завідуючим культвідділом райвиконкому працював Туранський Яків Семенович. 12 червня 1924 року відбувся черговий губернський з’їзд працівників освіти. Делегати вимагали посиленої уваги до сільської школи, поглибленої системи підготовки педагогічних кадрів, надання їм кваліфікованої методичної допомоги. У виступах лунали заклики завершити ліквідацію неписьменності, брати активну участь у роботі радянських організацій («Жодної школи на селі без вчителя»), активно поширювати політичні і наукові знання, поширювати кращий досвід шкіл губернії і країни.

Працівники освіти відчували, що вони недостатньо підготовлені до роботи в нових умовах, як педагогічно так і політично.

У своїх виступах на з’їздах і конференціях оратівські вчителі вимагали організації курсів. Проте скрутне матеріальне становище освітянської галузі не давало можливості виконати ці справедливі вимоги. В основу роботи з учителями було покладено принцип самоосвіти. На допомогу учителям було організовано пересувну бібліотеку. Сільські вчителі стали активніше працювати в сільбудах, хатах – читальнях, лікнепах. Їхній авторитет значно зріс. Вчителі організовували курси української мови, читали лекції з природознавства, історії та культури, проводили екскурсії, літературні вечори, випускали стінгазети.

У 1928 році було відкрито ще одну 2-класну школу у житловому будинку поміщика Вороновича, а волосний будинок, де раніше поміщалась школа, передали пошті.

Зовнішній вигляд маєтку Михайла Вороновича у 1928 році

Ініціатором передачі одного з найкращих приміщень на той час був завідуючий культвідділом райвиконкому Туранський Яків Семенович.

Відомий історик XIX століття Л. Похилевич в книзі "Сказания о населенных местностях Киевской губернии», подає відомості про Оратів, про власника маєтку Вороновича Михайла Михайловича (його батько Воронович Михайло Родіонович приїхав з Петербурга, купив землю у багатого поляка за 12 тисяч і тут оселився). Сам Михайло Михайлович приїздив тільки літом, а більше часу перебував в Одесі. Був генералом, а в період першої імперіалістичної війни перед революцією 1917 року був генерал-губернатором Кишинівської губернії.

Маєток побудований у 1892 році в класичному стилі, є архітектурною пам’яткою XIX століття. Маєток двоповерховий, мав велику залу, де проводились бенкети. Залу прикрашала красива люстра, в кімнатах були великі дзеркала. На відкритому балконі поміщик приймав гостей, тут пили чай та вели розмови про політику. Михайло Воронович був міністром сільського господарства в уряді гетьмана Павла Скоропадського.

Зовнішній вигляд маєтку з балконом 1928рік.

Маєток Вороновича розташувався в чудовому парку. Це був пейзажний англійський парк (нині парк культури і відпочинку ім. Т.Г. Шевченка). В ньому були затишні алеї і доріжки, побудовано самобутні альтанки, влаштовано розкішні квітники, встановлено мармурові статуї античних богів і героїв. Цей мальовничої краси парк крутосхилом спускався до Кам’яного ставу. До нашого часу збереглися поблизу Кам’яного ставу ділянки рівними рядами насаджених ялин, а на горі липові алеї. Поміж молодняка височать старі кремезні дуби і ясени, в’язи і клени, сосни і ялини, різновиди акацій. У парку ростуть дерева і кущі більш ніж п’ятдесяти порід, причому чимало з них рідкісні.

Photo-0043

 

Оратівський парк.

В 1932 році утворено Вінницьку область, але Оратівський район залишився у складі Київської області. Перед працівниками освіти Оратівського району стояло завдання поліпшення якості навчання і виховання дітей, методичного керівництва школою, розширення шкільної мережі, поліпшення матеріально-побутових умов праці.

У 1931-1934 роках розпочалася повна реорганізація шкільництва, повне підпорядкування школи центральній московській системі. Проявилося це в ліквідації багатьох українських шкіл і шкіл національних меншин в Україні та в розбудові мережі російського шкільництва. Мала місце уніфікація освітньої галузі (приймалися однакові навчальні програми, не враховувалися національні особливості різних регіонів країни). В українських школах  збільшувалося вивчення російської мови (стверджувалося, що це не чужа мова, а друга).

Книга зберігається в районному краєзнавчому музеї смт Оратів,вона була обов’язкова для вивчення у всіх школах України

Із школи витіснили національну духовність, історію народу, розгорнули атеїстичне виховання. У шкільних підручниках і програмах перекручувалося минуле України, замовчувалася праця передових діячів української культури. В ці роки Україна переживала страшний Голодомор і, хоча в першу чергу наслідки сталінської політики відчули на собі вчителі, школа, як могла, допомагала пережити ті важкі роки. Ось як згадує той час Салій Петро Іванович, військовий льотчик, випускник Оратівської школи 1939 року: «Рідна школа назавжди залишилася найсвітлішою сторінкою мого дитинства,пам’ятаю свою першу вчительку Віру Іванівну. Це була молода вродлива дівчина, яка стала вчителькою за покликом серця. Вона була лагідна і привітна, добре співала і прекрасно грала на піаніно. Після уроків Віра Іванівна вчила нас співати і слухати музику. На жаль, мої навчальні роки припали на жахливі 30-ті. До війни школа дала мені не лише необхідний мінімум знань, але й допомагала матеріально, особливо в 1933 році. Голодомор досяг своєї вершини, багато дітей залишило школу. В цей складний час в школі було організоване одноразове гаряче  харчування. Учні на сніданок отримували тарілку супу і маленький шматочок хліба. Це мула мізерна порція, але багатьох дітей це врятувало від голодної смерті. Я, як і більшість учнів, приходив у школу лише на сніданок, тому змирився з думкою про те, що Віра Іванівна залишить мене на повторний курс. Та дуже був здивований, коли дізнався, що переведений до п’ятого класу. Добра Віра Іванівна врахувала складні обставини і вчинила як справжній вихователь. Ставши учнем п’ятого класу, я старанно виконував свої учнівські обов’язки, виправдав довіру вчительки і у другому півріччі став ударником навчання (так тоді називали відмінників). При школі був організований піонерський табір, куди безкоштовно направлялись ударники навчання, я був премійований путівкою  в табір. Тут діти вперше дізнавались, що можна спати на білосніжній постелі, їсти білий хліб з маслом.

 В 1936 році для учнів школи була організована безкоштовна поїздка  до міста Київ. Її організатором був директор школи Линник І. П. Він був хорошим господарем. При ньому був збудований  гуртожиток для бездітних учителів, будинок для директора школи. Линник І. П перебудував приміщення маєтку Вороновича. Перекрили частину бенкетної зали і таким чином появився просторий клас. Відкриту веранду добудував і так утворився ще один клас. При школі появилась пасіка, кажуть, що було більше 100 вуликів, розташованих серед старого яблуневого  саду, де тепер розташована нова школа. Завгосп Биков Єрмолай вирощував чудову городину:кабачки, патісони, перець, баклажани. На пагорбі, що спускається від каштанової алеї до ставка, був баштан. Коли учні школи їхали на екскурсію до Києва , дирекція виділила пів бідона меду і 7 буханок хліба. Їхали ми на відкритій вантажівці, обладнаній тільки лавочками, але саме тоді я вперше побачив Дніпро, Андріївську церкву, пам’ятник князю Володимиру Великому.

В той час, на мій погляд, крім навчальної, добре була організована і виховна робота. При школі працювали літературний, співочий, музичний, спортивний гуртки,був струнний оркестр».

.

Струнний оркестр Оратівської середньої школи,лютий 1937 року, керівник Артем’єв В. А.

Члени оркестру часто успішно виступали на сцені районного Будинку культури.

 

Заняття із спортивної гімнастики, фото 1938 року, надіслане учителем фізкультури Оратівської середньої школи Артем’євим В. М.

 

Спортивна секція з гімнастики 1939 рік.

 

 

На заняттях спортивної секції з гімнастики 1939 рік.

У 1997 році ці фотографіі надіслав випускник школи Скорський Микола Андрійович, науковий співробітник, кандидат педагогічних наук, проживав у Житомирі. У листі Микола Андрійович писав: «Переглядаючи свій величезний фотоархів, знайшов кілька фотознімків, які можуть зацікавити вас у рік 60-річчя першого випуску».(На фото Скорський М.А. першій зліва у другому ряду).

На заняттях по військовій підготовці, 1940 рік.

Фотографію надіслав Артем’єв Віктор Михайлович, який працював учителем військової підготовки та фізичного виховання в Оратівській середній школі з 1937 по 1941 роки.

 

У 1932-1933 навчальному році почали відкриватися восьмі класи, а потім дев’яті та десяті класи середньої школи.

Прийнято Постанову партії та уряду про початкову та середню освіту. У 1934 році була запроваджена нова система шкільної освіти: початкова школа (1-4 класи), неповна середня школа (1-7 класи), середня школа (1-10 класи). У 1935 році відбувся перший випуск 10 класу. Вчителі  Оратівської школи роз’яснювали суть Постанови партії та уряду населенню, уточнювали списки дітей 8-10 років не охоплених школою, мобілізовували кошти на допомогу бідним учням.

В 1939 році Оратівський район відійшов до Вінницької області.

Напередодні війни навчанням було охоплено 99,2% учнів. Взуттям, одягом, гарячими сніданками забезпечено більше половини учнів.

Випускний письмовий екзамен з української літератури, 1 червня 1937 року в 10 класі Оратівської середньої школи.

Фотографію надіслав Артем’єв Віктор Михайлович, який працював учителем військової підготовки та фізичного виховання в Оратівській середній школі з 1937 по 1941 роки.

 

Оратівська середня школа 1939 рік (колишній маєток поміщика Вороновича).

 

Ранкова зарядка в Оратівській середній школі 1940 рік.

 

В школі працювали майстри педагогічної справи.

Топольський Григорій Іванович, вчитель біології, геології і мінералогії.

Із спогадів Салія Петра Івановича: «Це був вчитель-інтелігент, його інтелігентність проявлялася і в зовнішньому вигляді і у відношення до учнів. Він мав фотоапарат і велосипед, що тоді було рідкісним багатством. На жаль, під час окупації німці застрелили Григорія Івановича».

Антонець Іван Оверкович, учитель української літератури.

 

Із спогадів Салія Петра Івановича: «Іван Оверкович володів таким хистом викладання, що його не можливо було не слухати. Саме він прищепив мені любов до рідного слова, я став писати свої перші вірші. Іван Оверкович вів заняття драматичного гуртка члени якого ставили вистави на сцені районного Будинку культури. Крім педагогічного таланту, він мав чудовий тенор, грав на струнних інструментах, добре малював».

 

Артем’єв Віктор Михайлович, учитель військової підготовки та фізичного виховання.

 

Із спогадів Салія Петра Івановича: «Віктор Михайлович прибув у школу у 1937 році і зробив своєрідну революцію у фізичному вихованні. Спочатку він обладнав спортивний зал, придбав устаткування, підібрав учнів у спортивний гурток і став систематично з ним займатись, сам добре виконував різні складні вправи. Через деякий час група була добре підготовлена і виступала на сцені районного Будинку культури».

Артем’єв В. М. також керував струнним оркестром, в червні 1941 року пішов на фронт, був двічі поранений, контужений, вийшов у відставку у званні полковника. У 1995 році надіслав листа із фотографіями у школу, розповів про свою роботу в Оратівській школі до війни, листувався з колективом школи до 1997 року.

 

Колектив учителів школи, 1940 рік.

Фотографію надіслав Артем’єв Віктор  Михайлович, який працював учителем військової підготовки та фізичного виховання в Оратівській середній школі з 1937 по 1941 роки.

 

Травень 1941 року, випускний 10 клас

Фотографію надіслав Артем’єв Віктор  Михайлович, який працював учителем військової підготовки та фізичного виховання в Оратівській середній школі з 1937 по 1941 роки.

 

Робота районного відділу освіти  та шкіл району була перервана війною з нацистською Німеччиною.  З липня 1941 до березня 1944 року Оратів був в окупації. На жаль, в роки окупації навчання в школі не проводилось. Приміщення школи зайняли німецькі солдати. Вони перетворили його на штаб. Навколо школи німці зрізали всі високі дерева, дуже боялися партизанів. Діти шкільного віку працювали на будівництві оборонних рубежів, допомагали батькам в полі, працювали в колгоспі. Коли точилися важкі бої за Оратів в липні 1941 року  та у березні 1944 року, багато воїнів загинуло. Поля навколо селища були вкриті тілами загиблих воїнів, багато з них знаходились на мінному полі. Збирали і звозили їх в братську могилу в центрі села жінки і діти ( дорослих чоловіків та юнаків призовного віку німці  забрали з собою, прикриваючи свій відступ, ніхто з них в  село не повернувся). Ходити по мінному полі було небезпечно, одна жителька села підірвалась на міні,  діти допомагали виносити загиблих воїнів на підводи, що стояли на дорозі.

У березні 1944 року Оратів звільнили радянські війська. На території шкільного парку, де розташовувалася школа, було видно сліди від розриву бомб, збиті верхів’я дерев окопи, бліндажі, адже саме тут проходила лінія фронту (від лісництва до шкільного парку). Ось як згадує той час випускник школи Салій Петро Іванович: «Коли я відвідав школу у 1944 році, то був вражений тим у що німці перетворили мою рідну школу, всі шкільні документи, меблі і бібліотеку спалили. Не пожаліли навіть вікових лип, зрубали каштанову алею. Сумно виглядав будинок школи, нагадував добру літню жінку, яка сіяла світло та добро та не знала за що сплюндрована чужинцями».

Зразу ж після визволення Оратова від німецьких загарбників населення активно взялося за відбудову народного господарства. В селі залишились жінки, старі та діти, саме вони піднімали зруйноване війною господарство.

Труднощі посівної компанії 1944року винесли на своїх плечах жінки і діти. Люди зводили своїх корів, запрягали у ярма і вирушали в поле, засівали колгоспні лани. Жінки та діти доглядали колгоспну худобу, збирали врожай, носили, молотили, здавали в державну заготівлю зерно.

Спочатку у приміщені школи відновили свою роботу райвиконком, рай воєнкомат, районний партійний комітет, а згодом приміщення знову віддали дітям. Навчання відновилося з 1вересня 1944 року. Не вистачало кадрів, тому що всі вчителі - чоловіки знаходились на війні. У школі гостро стояла проблема нехватки підручників, парт, класних дощок, лабораторного обладнання. В учнів не було зошитів, чорнила, ручок. Чорнило виготовляли із ягід бузини, видушували сік. Спочатку учнів забезпечили олівцями, а згодом перами, які діти прикріплювали до паличок. Пізніше видали ручки. У перший рік після війни не було зошитів, тому учні писали на газетах, між друкованими рядками.

Перші табелі учителі виготовляли самі.

Саморобний Табель про успішність і поведінку за 1945 – 1946 н. р., зберігся у родині Корнійчук Марії Трохимівни, жительки смт Оратів (Марія Трохимівна зберегла табелі за 10 років навчання у школі).

Завдяки цим табелям можна прослідкувати які предмети вивчалися в школі. У 1946 – 1947 н. р. почала вивчатись російська мова і вона в табелі стоїть на першому місті. Тільки в табелях за 1951 – 1952 н. р. українська мова на першому місті.

 

                               Табель про успішність і поведінку за 1945 – 1946 н. р., зберігся у родині Корнійчук Марії Трохимівни, жительки смт Оратів, учениці другого класу Оратівської школи.

 

Табель про успішність і поведінку за 1947 – 1948 н. р. Корнійчук Марії Трохимівни за четвертий клас.

Табель про успішність і поведінку за 1947 – 1948 н. р. Корнійчук Марії Трохимівни за четвертий клас.

Табель про успішність і поведінку за 1950 – 1951 н. р. Корнійчук Марії Трохимівни за сьомий клас.

 

Табель про успішність і поведінку за 1950 – 1951 н. р. Корнійчук Марії Трохимівни за сьомий клас.

Збереглась Похвальна грамота Корнійчук Марії Трохимівни за другий клас 1945 – 1946 н.р..

 

У дітей, які ходили до школи у 1944 – 1945 роках не вистачало одягу, взуття, часто можна було побачити учнів у військовій формі, яку перешивали з дорослих чоловіків.

Під час уроків у класі була сувора дисципліна, всі уважно слухали учителя, щоб добре засвоїти матеріал, тому що підручники були лише у вчителів. Учням доводилося багато матеріалу вивчати на уроці, щоб наступного дня відповідати. Після навчання учні допомагали батькам у колгоспі, копали копачами буряки, грузили вручну на машини, супроводжували машини на Бабинський цукровий завод, там розвантажували буряки. Додому поверталися пізно, але наступного дня ішли до школи. Завдяки наполегливій праці жінок, старих та дітей радянська армія була забезпечена продовольством і могла вести боротьбу з ворогом.

У 1944 році у школі відновилася комсомольська організація.

Комсолольська організація Оратівської середньої школи 1944рік, у центрі директор школи Шатківський М. Ф.

 

У серпні 1943 року на звільненій території були прийняті «Правила для учнів», якими регламентувалися їх обов’язки та норми поведінки в школі, запроваджувалась п’ятибальна система оцінювання, в Оратівській середній школі ці правила почали діяти з 1944року.

З 1944-1945 навчального року в школах були введені випускні екзамени для учнів, які закінчували початкову та семирічну школу, а для тих, які закінчували середню школу вводились екзамени на атестат зрілості. До екзаменів на атестат зрілості допускалися учні, які пройшли курс середньої школи та мали річні оцінки за 10 клас (випускний) з кожного предмета не нижче “3”, а за поведінку “5”, а також ті, хто не навчався в середній школі, але бажали отримати атестат зрілості, здавши навчальний матеріал екстерном. Перший екзамен здавали письмово (твір з мови російською чи українською, в залежності від того, якою мовою проводилося викладання предметів у школі). Для учнів середньої школи, які показали значні успіхи й мали відмінну поведінку, встановлювалася нагорода у вигляді золотої та срібної медалі.

Перший повоєнний випуск  в Оратівській  середній школі 1946 року

Ці фотографії надіслав випускник школи 1946 року Головатюк Василь Іванович, який очолював комсомольську організацію школи після війни, згодом закінчив київське військове училище, професійний військовий. ( На фотографії перший зліва).

Під час голоду 1946-1947 років багато учнів не могли відвідувати школу. В школі харчування дітей не було, хтось працював з батьками по господарству, ходив разом з  ними на роботу в колгосп, щоб допомогти виробити вихододні, а багато дітей фізично не мали змоги навчатися.

У 1953 році було запроваджено обов’язкове семирічне навчання. Однак це рішення не мало матеріального забезпечення. Не вистачало приміщень, літератури, кваліфікованих учителів.

Після війни 2 тисячі юнаків і дівчат Оратівської середньої школи здобули середню освіту, з них 47 стали учителями, 27 лікарями, 16 спеціалістами сільського господарства.

Видатними випускниками школи стали Ступницький У.С. - доктор економічних наук, Бублик Б. М. – кандидат фізико-математичних наук, обидва працювали в Київському університеті.

У 1957 році в школі було 20 класів, навчалося 614 учнів, працювало 34 учителі, діяло 12 гуртків.

Зовнішній вигляд Оратівської середньої школи у 1957 році.

У 1974 році було побудоване нове приміщення школи. Школа почала функціонувати у грудні 1974 року Вона була розрахована на 560 місць і мала 24 класних кімнати. Навчання велося в одну зміну, так як молодші класи продовжували навчання у старому приміщені, тобто у будинку поміщика Вороновича. Біля школи були розбиті ділянки, побудовано кролятник. На шкільній кролефермі вирощували щороку до 100 кролів. Також були обладнанні спортивні площадки для гри у волейбол і баскетбол, бігова доріжка для стрибків, стадіон для гри у футбол. Навколо школи посаджені квіти та закладені парники.

Зовнішній вигляд Оратівської середньої школи, у 1981 році приміщення школи було обкладено плиткою.

Так виглядали навчальні класи у 1975 році. Урок креслення у 8 - Б класі веде учитель Скрипко Вільямін Павлович.

Школа жила тим життям, яким жила радянська країна.

Члени учнівської виробничої бригади знайомляться з новою технікою.

При школі діяла учнівська виробнича бригада, учні старших класів надавали посильну допомогу місцевому колгоспу «Більшовик»: весною просапували цукрові буряки, кукурудзу; працювали у колгоспній городній бригаді, сапали капусту, збирали помідори, огірки; восени підкопували кормові буряки, грузили на машини; збирали урожай картоплі; у колгоспному садку обкопували яблуні, білили дерева, збирали яблука. Все це робили без відриву від навчання, робота учнів не оплачувалася, але колгосп дуже допомагав школі з ремонтом, харчуванням дітей, організацією екскурсій, придбанням обладнання. Влітку діти працювали на колгоспному току, провіювали зерно біля машин, ця робота оплачувалася. Учасники учнівської художньої самодіяльності часто виступали з концертами перед трудівниками села.

Діти молодших класів об’єднувались у жовтенята, їх діяльність здійснювалася в рамках програми: «Йдемо дорогою Леніна, дорогою Жовтня».

На фото жовтенята під час святкового ранку.

Учнів середньої ланки приймали в ряди Всесоюзної піонерської організації імені В.І.Леніна. Піонери об’єднувалися в загони, які складалися з ланок, до яких входило 5-6 піонерів. Між ланками та загонами організовувалося соціалістичне змагання за те, хто краще навчається, збере більше металолому, макулатури, розповсюдить художньої літератури. Піонерські загони носили імена видатних людей: піонерів – героїв; Героїв Радянського Союзу; льотчиків – космонавтів. Загони утворювали піонерську дружину школи. Піонерська дружина Оратівської школи носила ім’я Героя Радянського Союзу Олега Кошового. Піонери допомагали людям похилого віку, зустрічалися з ветеранами Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945років, проводили урочисті лінійки, піонерські зльоти, дуже любили діти воєнно -спортивну гру «Зірниця», походи в ліс, по місцях бойової слави, свята біля вогнища.

Урочиста лінійка, присв’ячена 49 річниці піонерської організації, нагородження правофлангових загонів.

Прийом металолому.

Учні старших класів були членами Всесоюзної Ленінської Комуністичної Спілки Молоді. Комсомольці також мали багато цікавих справ: організовували змагання у навчанні , спорті, проводили  тематичні вечори, зустрічались з ветеранами.

Урочиста комсомольська лінійка.

Загін медичних сестер ЦО.

Щороку проходили навчання з Цивільної оборони, учні формувались у різні підрозділи , вчились швидко покидати приміщення школи, надавати допомогу постраждалим, одягати противогази та інше.

Традиційними шкільними святами стали:

«Нумо, хлопці»

«Нумо, дівчата».

Новорічні карнавали:

Новорічний карнавал, обирають королеву балу.

День учителя

День Перемоги.

Зустрічі з ветеранами Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 рр.

В школі була утворена група «Пошук», учні під керівництвом Возної Явдокії Тимофіївни розшукали багатьох родичів воїнів, які загинули, визволяючи Оратів.

Часто приїздили ветерани, родичі загиблих.

В школі був оформлений Зал Бойової Слави, працювали екскурсоводи.

 

Цікавим і різноманітним було життя учительського колективу.

Багато років учительський хоровий колектив виступав на сцені районного Будинку культури, був переможцем районних учительських оглядів художньої самодіяльності, виступав на обласній сцені театру імені Садовського.

Хоровий колектив Оратівської середньої школи.

Чоловіки - учителі багато робили для школи власними руками: будували приміщення шкільного тиру, кролятника, гаража для трактора, ремонтували класи, меблі, перекривали дах школи.

Будівництво шкільного тиру та гаража.

Жінки – учителі

Логін: *

Пароль: *